Агенти ЦРУ, вдягнені у форму лейтенантів Міністерства внутрішніх справ Куби, прямували до будинку пожежної охорони заводу. Вільям Лейва, експерт, ніс маленьку валізу з чорної шкіри, на ній — великі літери: УПО — управління пожежної охорони. Аренсібія весь час звірявся з годинником: «Синхронність у таких випадках — то життя», — думав він.

Метрів за п'ятдесят до будинку пожежної охорони Аренсібія, подавши знак експерту, нахилився, буцім хотів зав'язати шнурок на черевикові, і глянув на годинник.

— Рівно через хвилину нам треба ввійти, — Аренсібія повів очима в напрямку будинку. — Пам'ятай інструкцію, в усьому покладись на мене. Я знаю, як поводитися з комуністами.

Побачивши офіцерів, вартовий біля входу виструнчився і віддав честь.

— Нам треба бачити лейтенанта дель Корраля, — сказав Аренсібія.

Вартовий набрав номер телефону.

— Лейтенанте, тут до вас два офіцери, — доповів він. Вислухавши розпорядження, промовив: — Слухаюсь, лейтенанте, — і повісив трубку.

— Підніміться сходами ліворуч до його кабінету.

Постукали в двері.

— Зайдіть, — почулося з кабінету.

Коли вони зайшли, лейтенант, що сидів за столом, встав. Білолиций, середнього зросту, міцний. Йому не можна було дати й сорока років, можливо, через буйне чорне волосся.

— Добридень, лейтенанте, — привітався Аренсібія. — Я новий начальник пожежної охорони нафтоперегінного заводу в Орієнте. А оцей товариш, — вказав він на Лейву, — лейтенант Перес, мій помічник.

— Радий познайомитися, — відповів офіцер і простягнув руку над столом. Лейтенант Родольфо дель Корраль. Сідайте. Чим можу бути корисний?

— Перш за все мене просив передати вам привіт лейтенант Оліва, — усміхнувся Аренсібія. — Він цікавиться, чи ви й зараз чемпіон з пінг-понгу. Він би не проти зіграти з вами.

— Ох, той Оліва! — засміявся лейтенант. — Що з ним? Хіба не він начальник пожежної охорони на заводі імені братів Діас?

— Так, але кілька тижнів тому отримав підвищення, перевели в провінційне управління, а на його місце призначили мене. Тому й послали нас до Гавани підучитися.

— Ага, он воно що.

— Ми приїхали позавчора і вже побували на кількох підприємствах, — Аренсібія глянув на годинник. — Залишилися тільки ви. Зрештою, тут нам найцікавіше, бо й у нас нафтоперегінний завод.

— Що ж, до ваших послуг, — відповів офіцер.

«Через п'ять секунд має подзвонити телефон. Інакше…», — нетерпеливився Аренсібія. Та зовні спокійно провадив розмову далі.

— Що ж передати Оліві?

— Скажіть йому, що…

Телефонний дзвінок перебив розмову.

Данієль Барріос почув гудок. Він ждав. Як було наказано, рівно о сьомій годині шістнадцять хвилин він набрав номер пожежної охорони нафтоперегінного заводу імені Ньїко Лопеса.

— Слухаю, — почулося на другому кінці лінії.

— Мені потрібен лейтенант дель Корраль.

— Я біля телефону.

— З вами говорить класний керівник Родольфіно, вашого сина. З ним сталося нещастя.

— Що?!

— Не хвилюйтеся. Здається, він лише зламав руку і трохи забився.

— Як це трапилося?

— Автобус, на якому діти їхали на екскурсію в Сороа, попав у аварію.

— Ви певні, що в нього нема нічого серйозного?

— Так, але він весь час кличе вас. Він у лікарні в Пінар дель Ріо. Я більше не можу говорити, з вами, бо мушу зв'язатися з іншими батьками.

— Так, звичайно. Дякую, що подзвонили.

— Нема за що, — відповів Данієль і повісив трубку. Провів рукою по чолу. «Не подобаються мені такі справи», — подумав.

— Щось трапилося? — запитав Аренсібія лейтенанта, коли той поклав трубку.

— Нагальна справа, товариші. Ви не могли б прийти завтра? Тоді я особисто міг би показати вам усе, що ви бажаєте. Я й збирався це зробити, та непередбачена обставина…

— Річ у тім, що в нас уже куплені квитки на літак на вечір, — сказав Аренсібія. — Та ви не хвилюйтеся. Адже ми маємо уявлення про обладнання, і якщо ви дасте нам когось, щоб супроводжував нас, цього буде цілком достатньо.

Лейтенант потер підборіддя рукою. Тоді вирішив:

— Нема ради. Ви вже мені пробачте. Хотілося самому все показати. Та сьогодні не можу. З вами піде інший товариш.

Він підійшов до селектора, натиснув кнопку.

— Фуллєдо, зараз спустяться товариші, що приїхали до нас. Пройди з ними і покажи те, що вони захочуть подивитися. Зрозуміло? Добре, вони вже йдуть.

Коли Аренсібія і Лейва спустилися на перший поверх, боєць Фуллєда виструнчився і привітався:

— Фуллєда до ваших послуг, лейтенанте. Який цех хотіли б ви подивитися перший?