Шрифт:
Механік обернувся.
— Га? А, то ти, соколику. Добре, що прийшов, самому незручно виймати.
Освальдо нахилився над дверцятами:
— Давай допоможу.
ПОКЕР
Неділя, 24 березня.
5-та година ранку.
Машина-молоковоз мчалася по Гуанабо. Два яскравих конуси вирвавшись із передніх фар, висвічували асфальт П'ятої Авеніди. Вранішня зоря тільки-но зароджувалася.
Гуанабо ще спав, коли машина зупинилася біля тротуару. Шофер виліз із кабіни і підійшов до прохідної, де стояли двоє чергових.
— Як справи, хлопці? — запитав він замість вітання.
— Чудово, Рауле. Будеш ставити шланг?
— Так. Чи не знайдеться у вас трохи кави?
— Знайдеться. Візьми там, у термосі.
Поки Рауль пив каву, надворі світало.
5-та година 35 хвилин ранку.
— О'кей, — сказав Аренсібія і тицьнув у механіка. — Тепер твоя черга. Виїжджай на своїй машині. Інструкції тобі відомі. Ясно?
— Так. Це неважко. Певний, усе буде добре. Мені завжди везло. Повезе й тут.
— Маю надію, — одгукнувся Аренсібія.
У дверях механік зіткнувся з Освальдо, В руці той тримав портативний радіоприймач,
— Чи не мій це? — запитав механік, хоч і сам бачив, що його.
— Так. Розумієш, друже, зараз нам не до музики. Того я й витяг його з твоєї машини.
— Добре…
— Залиш, — втрутився Кіт, радий нагоді продемонструвати, що він відповідальний за справу. — Не треба нічим відвертати своєї уваги.
5-та година 45 хвилин ранку.
Вони мовчки вийшли з будинку в Бока Сієга. Кіт двічі повернув ключ у замку. Освальдо сів за кермо «понтіака», Кіт — поруч. Аренсібія та експерт вмостилися позаду.
— Що ж, хай нам щастить, — промовив Кіт, усе ще намагаючись привернути увагу до себе.
— Краще побажаємо собі доброї роботи, — відрубав Аренсібія. — Я не дуже вірю у щастя. Береженого й бог береже.
— Маєте рацію, — зауважив Кіт. Помовчав. Тоді додав: — Я завжди обережний.
— Авжеж, — вказав на Кота Освальдо. — Обережний, як звір.
Аренсібія ковзнув по ньому порожнім поглядом. Знизав плечима. Через мить сказав Котові:
— Вже час, чи не так?
— Рушай, — наказав Кіт Освальдо.
«Шевроле» під'їхав до стоянки біля ресторану «Тарамар». Механік виліз з машини, зайшов до ресторану, сів біля шинквасу і замовив каву з молоком. А сам спостерігав за дорогою. Місце для спостереження було чудове. «Усе гаразд», — майнула думка.
Офіціант поклав перед ним серветку, поставив на неї чашку.
Механік сьорбнув кави, їсти не хотілося нітрішечки. Він дістав з кишеньки сорочки олівець і почав креслити на серветці кружечки, рисочки. «І чого вони затримуються, — подумав. — Аренсібія попереджав, аби нічого не писати. Даремно я граюся олівцем».
Та кожен з шести відвідувачів, що були у залі, займався лише своїм сніданком.
Механік сховав олівець, знову надсьорбнув каву і кинув сторожкий погляд в бік автостради.
Трохи згодом на стоянці біля «Тарамару» з'явився «понтіак» і зупинився ближче до шосе. Кіт вийшов з машини, підняв капот. Аренсібія з машини-зауважив: «Уже мусив би проїхати». Кіт удав, ніби перевіряє мотор.
— Спробуй ще раз, — гукнув Освальдо. — Почекай, заглуши.
Усі, хто сидів у машині, та й сам Кіт, уважно стежили за машинами, які курсували автострадою Віа Бланка з Гуанабо.
Молоковоз, що їхав по Віа Бланка, залишив позаду пляжна селище Тарару. «Музичний пляж Куби», — згадав шофер Рауль і заспівав;
— Та-ра-ра… Та-ра-ра…
Під'їхавши до «Тарамару», Рауль побачив «понтіак», в моторі якого копався чоловік. Він не надав цьому ніякого значення, не звернув уваги і на те, що чоловік при під'їзді молоковоза швидко опустив капот і сів у машину. Усе було буденно, навіть те, що «понтіак» виїхав зі стоянки і рушив слідом. Справді, що в тому дивного? У всякому разі, так здавалося.
Механік не пропустив нічого. Він підкликав офіціанта, спитав:
— Скільки?
Офіціант подав рахунок. Механік поклав гроші на шинквас. Нервуючись, допив каву. Майнула думка: «Ще б не стало мені погано». Взяв решту і вийшов до свого «шевроле-55». «Не треба нервуватися, усе буде гаразд. Вони знають, що робити».
На ручці дверцят автомобіля залишилися плями поту від його пальців.
— Обжени його! — квапив Аренсібія, і Освальдо додав газу. «Понтіак» та молоковоз майже одночасно в'їхали на міст Тарара, та легкова машина вирвалася вперед. Автомобіль, хоч і мав надійну амортизацію, трохи підстрибував на кожній вибоїні моста.