— За цим поворотом, — попередив Аренсібія, — простягаючи вперед руку. — Ми повинні бути там раніше.

— Не хвилюйтеся. Будемо, — Освальдо натиснув на акселератор.

Коли за поворотом молоковоз вийшов на пряму дорогу, шофер побачив двох лейтенантів, які махали йому, щоб він зупинився. Появу їх шофер не зв'язав з «понтіаком», який випередив його на мосту, а зараз віддалявся в напрямку до Бакуранао.

Спочатку Рауль подумав, що порушив правила дорожнього руху. Потім вирішив, що по нього послали з молокозаводу, але зразу ж відкинув це припущення — просто військові просяться, щоб їх підвезли. І він, звичайно, зупинився.

Рауль дуже здивувався, коли почув:

— Товаришу, у нас наказ обшукати вашу машину. Вийдіть.

— Гаразд, — тільки й спромігся він промимрити, вилізаючи в кабіни.

— Пройдіть сюди, — сказав вищий, заходячи за машину. — Відчиніть мотор насоса.

Рауль підходив до насоса, коли «шевроле-55» проскочив повз них. Та Раулю уже все було байдуже — удар по голові звільнив його від необхідності думати, порівнювати. Аренсібія дуже вправно умів орудувати рукояттю револьвера.

А «понтіак» тим часом повернувся до молоковоза, розвернувся і став упритул за ним.

— Відчини задні дверцята, — наказав Аренсібія Коту і зробив знак Вільяму Лейві. Вони схопили шофера молоковоза за плечі й за ноги, перетягли до «понтіака», вклали на підлогу перед заднім сидінням, зняли з нього коротку куртку і вкрили ковдрою.

Аренсібія прибив дверцята.

— О'кей, — сказав він Освальдо, який непорушне сидів за кермом.

«Понтіак» круто вивернув, рипнув скатами і зник.

— Ходім, — сухо сказав Аренсібія, проходячи повз Кота, і простяг йому куртку Рауля.

Усі троє сіли в кабіну молоковоза. Кіт увімкнув мотор і молоковоз помалу рушив. В Селімарі на нього вже чекав механік на своєму «шевроле».

Молоковоз зупинився позаду «шевроле». Аренсібія, Лейва і Кіт скочили на землю.

Кожен чітко знав, що має робити.

Механік підійшов до багажника своєї машини, відчинив його. Підійшов Кіт, удвох вони витягли металевий бачок і через верхній люк вклали його в молоковоз.

Аренсібія і Вільям також не гаяли часу даремно. Вільям Лейва витяг із багажника шкіряну валізку з трьома витиснутими на ній літерами, Аренсібія дістав два маленьких пакети в прозорому пластику. Один віддав Лейві, другий залишив у себе.

— Я вже упораюся сам, — сказав Кіт механіку. — Піди до мотора.

— Готово, Аренсібія, — оголосив Кіт.

— Добре, Ромуальде, — відгукнувся знизу Аренсібія. — Ну як тобі подобається?

— Добре.

— Усе було розраховано. Якщо закінчив, то йди перевір машину.

— Я вже збирався, — незадоволено сказав Кіт, спускаючись на землю. Не любив він, щоб йому наказували робити те, що й сам він добре знав.

Кіт заліз до кабіни, механік копався в моторі.

— Я спробую, — сказав Кіт і повернув ключ, натиснув на педаль акселератора. Стартер натужно заревів, та мотор не завівся.

— Ану, ще раз, — гукнув механік.

Кіт знову натиснув на педаль, стартер ревів, та мотор не заводився.

— Як в аптеці, — сказав механік. — Почекай, зараз заведемо.

Він ще помудрував над мотором, тоді дав знак Котові, і той увімкнув запалювання. Мотор завівся.

— Газуй сильніше, пам'ятай, що глушити не можна.

— Добре. Закривай капот і подивися, чи готові Аренсібія та Лейва.

Кіт запалив сигару. Крізь дим, що поплив по кабіні, він побачив, як механік махав йому рукою.

— Гаразд, — озвався Кіт. — Ти знаєш, де чекати і коли.

— Так, — відповів той. — Помагай боже.

Кіт огледів куртку шофера молоковоза, вдягнув на себе, торкнувся пальцями нашивки «Есіл».

Коли молоковоз від'їхав, механік сів у свою машину. «Усе йде майже за планом», — подумав він.

Долоні в нього спітніли, хоч надворі було прохолодно.

6-та година 29 хвилин ранку.

Лежачи в ліжку, Данієль глянув на годинник — час уставати. Він підійшов до шафи, витяг одежу і став одягатися. «Ну й друзі, — думав він, — Відрядили мене спати. А як же моя робота?»

Він одяг штани і став шнурувати черевики. «Що ж, наказ е наказ. Треба виконувати. А справа ця з заводом дуже небезпечна».

Пляж Бакуранао був безлюдний. Може, ще занадто рано, може, березень місяць не дуже сприяв купанню. На мості, через який проходила автострада Віа Бланка, і в районі пляжу о цій порі панувала тиша. Хіба час від часу промчиться якась машина. Тому кожен, кого б це цікавило, легко міг помітити, що через міст проїхав молоковоз. Проте, як здавалося, нікому не було діла до того, що Аренсібія, Вільям Лейва і Кіт проїхали в напрямку нафтоперегінного заводу Ньїко Лопеса.