— Він зламаний, — сказав Данієль і хутко вимкнув приймач. — Куплю собі в Штатах два нових, а то й три.

…добудемося до Бакунайагуа і почекаємо сигналу на оглядовому майданчику…

— Якого сигналу, Коте? — перебив його Тіто Гаванець, потерши підборіддя.

— Сигнал, що диверсія вдалася, — самовдоволено відказав Кіт. — Дим пожежі над заводом.

— Гуд, містере, гуд, — усміхнувся Хуаніто ель Джонні. — Димовий сигнал! Це нагадує мені недільні фільми з Гаррі Купером. Гаррі нападає на індіанців і прошиває їх з вінчестера.

— Після сигналу, — правив своєї Кіт, втупивши погляд у вітрове— скло, — я зберу інші групи, і ми попрямуємо до криївки, де…

— Що то за криївка? — запитав Тіто.

— Печера на березі. Правда, йти туди далеченько, зате криївка чудова — вхід до неї заріс чагарником. Крім того… там зброя.

— Ви ж знаєте, мій кольт завжди зі мною, містере. А кулемети там є?

— Так, там два М-3 і крихітка «томпсон». Годиться?

— Гуд, — сказав Хуаніто ель Джонні. І докинув: — Я завжди кохався в кулеметах.

Блакитний «шевроле» мчав по залитому сонцем шосе, три його пасажири вели жваву розмову.

— Думаю придбати майстереньку, розвернуся, стану на ноги, — міркував механік. Постукав себе по грудях: — В мене є хватка, бізнес вдасться.

— Кожному своє, — згодився Аренсібія, — А я радий, що знову опинюся в Штатах з повними кишенями грошей. «І з чистими документами», — додав подумки.

— А що ви робитимете з грошима? Теж займетесь бізнесом? — запитав механік.

— Ні. Це не для мене. Салон для гри в доброму готелі — оце моє, це до душі.

…судно-матка пошле по нас катер «20».

— Коте, — озвався доктор Тамайо. Досі він мовчав. — Дві речі мені не подобаються. По-перше — нас занадто багато. Я завжди віддаю перевагу дрібним групам. По-друге, і це важливіше, — доведеться чекати, поки не стемніє. Держбезпека встигне за цей час посилити пильність на узбережжі!

— Усе передбачено, — відповів Кіт, не зводячи ока з автостради і не ховаючи втіхи, що може продемонструвати такому визнаному знавцеві, як доктор, ретельно продуманий план. — Мені спала одна ідея, як можна збити зі сліду комуністів.

— Як саме? — запитав Тіто Гаванець.

— Дуже просто. Я наказав передати радіограму по проваленому каналу, щоб держбезпека її перехопила. В радіограмі сказано, що ми йдемо через Пінар дель Ріо.

— Ви лишень послухайте! — вигукнув Освальдо, не відриваючи рук від керма.

— І ти певен, що вони повірять? — запитав доктор. І додав: — На кілька годин візьмуть район під нагляд, та коли ніхто не з'явиться, зрозуміють, що їх обдурили.

Кіт усміхнувся.

— Кажу ж, що все передбачено, докторе. Річ у тім, що там дехто з'явиться.

Доктор Алехандро Тамайо зіщулив очі.

— Як то? — поцікавився.

— Пригадуєте, докторе, того типа, Серафіна? Ми ще хотіли його позбутися, бо він придуркуватий і необачний. Так от, він з'явиться на так званому місці виходу з Куби. Держбезпека гадатиме, що ми теж потрапимо у засідку. А коли до них дійде, що їх ошукали, ми вже балакатимемо по-англійському на судні-матці.

Серафін, радист, їхав на своїй машині і співав:

— Їдемо в Пінар дель Ріо, мулатко! Їдемо в Пінар дель Ріо!

«Понтіак» звернув з Віа Бланки і вузьким в'їздом під'їхав до оглядового майданчика біля мосту Бакунаягуа. Біля кафетерію машина зупинилася, усі п'ятеро вийшли. В кафетерії юрмилися люди, багато було й на майданчику.

— Ходімо, перехопимо щось, — запропонував Кіт.

— Сенк'ю, містере Кіт, але я не голодний, — сказав Хуаніто ель Джонні.

— Кафетерій — місце явки, — відрубав Кіт.

— Що з тобою, Хуане Хосе? Живіт прихопило? — глузливо поцікавився Тіто Гаванець.

— Слухай, Тіто, ти ж знаєш, що вся Куба називає мене Хуаніто ель Джонні. Я тобі не хтось, а борець за демократію. І, крім того, в бою в мене ніколи живіт не болить…

— В якому ж це бою? — глузував Гаванець.

— Досить, — наказав доктор. — Кафетерій поруч, а ви сперечаєтеся. Хай би вже чубилися в Маямі, а зараз воювати треба лише з комуністами.

Четверо пасажирів з машини Даніеля теж зійшли на терасу оглядового майданчика. Хуліо та Маріо Порруа забилися в куток, Данієль і Хрипун відійшли якнайдалі.

День стояв сонячний, краса навколишньої природи вражала.

Та цим людям було байдуже.

Вони чекали. Лише чекали.

Трохи згодом блакитний «шевроле» зупинився біля шосе в Бакунаягуа. Три чоловіки вийшли з машини і спустилися до довгого, високого мосту.