— Коте, а чому ти не дозволив Данієлю забрати усіх шістьох разом? — запитав Освальдо.

— Не знаю. Не можу пояснити. Щось підказує мені, що мушу сам забрати хоча б трьох із них, проте не знаю чому.

«Понтіак» зупинився на тихій вуличці кварталу Белльомонте. Кіт і Освальдо вийшли з машини, піднялися сходами до будинку.

Двері розчинилися.

— Містер Кіт! Ми вже готові, — сказав чоловік. — Ми чекали на вас.

— Привіт! Як справи, Хуаніто ель Джонні?

А ранок наливався жаром, палав.

Блакитний «шевроле-55» проїхав повз взуттєву фабрику «Ково». Троє сиділи в ньому, вели бесіду.

— …1 той самий робітник дав мені ключ, щоб я відкрив вогнегасник.

Аренсібія і механік розсміялися.

— Я знав, — сказав Аренсібія, все ще усміхаючись, — що наш план не міг провалитися. Бо то вони його розробляли.

— Не потаю, я дуже нервувався, — признався механік, — та й зараз я ще не в своїй тарілці.

— Страх — то вже вчорашній день. Зараз — до місця збору, тоді до печери, а як стемніє — вийдемо на волю., Усе вийшло якнайкраще, так що… курс на міст Бакунайягуа.

Серафін, радист, їхав по шосе в Пінар дель Ріо. Крізь товсті скельця окулярів збуджено поблискували банькуваті очі.

— Хто сказав, що Пінар дель Ріо — Попелюшка Куби? — процідив крізь зуби.

Вітер бив в усміхнене лице, пальці вибивали ритм на кермі.

— В Пінар дель Ріо, мулатко! — наспівував на власний мотив. — В Пінар дель Ріо, життя моє! Лечу в Пінар дель Ріо, місце втіх!

А в Департамент державної безпеки Пінар дель Ріо саме надійшов наказ про затримання групи контрреволюціонерів. Вказувалося місце і час їх появи.

Коли «понтіак» знову вибрався на Віа Бланка, в ньому сиділо п'ять чоловік. Тіто, прозваний Гаванцем, організатор і керівник групи саботажників у провінції Гавана, дивився вбік. Хоч він і відростив бороду та пофарбував під сивину волосся, вираз лиця його залишався жорстокий.

Хуаніто, він же ель Джанні, був другий ватажок банди головоріза Пета Кабесаса. Він відповідав також за зв'язок з американською військово-морською базою в Гуантанамо. Щоб вітер не куйовдив його світлого волосся, Хуаніто підняв скло.

— Коте, що то за один, той, кого нам прислали? — запитав доктор Алехандро Тамайо, головний керівник контрреволюції на Кубі.

— Такий собі Аренсібія, — відповів Кіт, — Пабло Аренсібія. Добре підготовлений, розумний, але недооцінює тих, хто його оточує,

— Точнісінько, як і ти, Коте? — штрикнув Кота Гаванець. — У твоїй групі всі сиділи тихо. Лише такі, як оцей, — вказав він на Освальдо Деласа, який сидів за кермом, — ладні йти за тобою. Другорядні…

— Ти що, Гаванцю? — підскочив Хуаніто ель Джонні, — я був другий у групі Пето, але аж ніяк не другорядний. А Пето справжній вожак, у бійці він звір.

— А де ти був у день тієї бійки? — дошкуляв Тіто Гаванець.

— Виконував завдання.

— Завдання своєї коханки?

— Досить, — обірвав доктор Тамайо. — Досперечаетеся на півночі. Скажи, Коте, як там операція?

Доктор Алехандро Тамайо вигляд має поважний. Не треба було багато часу, аби зрозуміти, що людина ця кмітлива, обачна.

— Там, де я брав участь, усе йшло гаразд, — відповів Кіт. — Моя робота — вищий клас. Решта — справа Аренсібії.

— А твоя думка? — запитав доктор.

Кіт двічі плеснув себе по коліну, схилив набік голову, знизав плечима:

— Гадаю, зробить. Цей тип може висадити в повітря завод комуністів.

— Мені страшенно кортить побачити личину Леле, швидше в Маямі, — прорипів Хрипун. — То він втяг мене в діло і з його вини мало не коцнули мене комуністи.

Хрипун сидів у машині Данієля праворуч від нього. Він теж створив одну з контрреволюційних груп і лише чудом уник арешту, коли Анхель Валес, той самий Леле, не з'явився по нього, як було домовлено.

— Я теж хотів би глянути на Леле, — заявив Маріо Порруа. Хуліо, його брат, що сидів поруч, схвально кивнув. Обидва вони раніше мали свої банди в горах Ескамбрая і ось уже кілька років ховалися в криївці, не бачили сонця. Шкіра на їхніх лицях набула молочно-білого кольору.

— А тобі що накоїв Леле? — запитав Хрипун.

— Та я двадцять разів казав собі, що надіслані ним автомати не стріляли. Мабуть, зірвав чималий куш. Дай боже, щоб зброю в нашу печеру постачав не він.

— Будьте певні, я йому нагадаю при зустрічі, хай начувається, — проскрипів, як іржаві завіси, голос Хрипуна. — Та цур йому, краще розважимося. — Хрипун нахилився вперед і почав крутити ручку приймача на щитку автомобіля.