Капітан роздивлявся план міста, коли задзвонив телефон. Лейтенант Бланко зняв трубку.

— Слухаю вас, — сказав він. — Так, так, він тут, — і передав трубку капітанові Велосо.

— Слухаю, Фундоро. Так. Що? Повтори повільніше, я хочу записати. Так. Ми будемо… двадцять П-25. Так. А як ти гадаєш? Це дуже цікаво. Гаразд. Бланко, — повернувся Велосо до свого товариша, — зв'яжи мене якомога швидше з відділенням в Пінар дель Ріо.

Після розмови з Пінар дель Ріо капітан і лейтенант Бланко покинули нафтоперегінний завод.

— …міст у Бакунаягуа… — передали по рації на пост № 2, розташований у критій вантажній машині.

Капітан Велосо підтримував прямий зв'язок з машиною «Сокола».

— Ти чув? — спитав він Бланко, який сидів поруч. І наказав радіооператору Гомесу: — Повідом усіх, що місце збору контрреволюціонерів вже відоме. Рушаємо в Бакунаягуа.

Всі машини Департаменту державної безпеки, які брали участь в операції, за наказом капітана Велосо помчали в Бакунаягуа. Чотири патрульних автомобілі і дві вантажні машини з співробітниками держбезпеки також отримали наказ прямувати до вказаного місця. Ними командував капітан Хосе Кармона із Гаванського провінційного правління.

Тим часом працівники державної безпеки знайшли в архівах справу Пабло Аренсібії, колишнього мафіозо, якого розшукувало революційне правосуддя за кількома звинуваченнями.

Капітан Велосо виліз з машини. На узбіччі автостради Віа Бланка зупинилися ще чотири машини — три «пантери» і міжміський автобус з табличкою «Ольгін».

Капітан відібрав дев'ятьох солдатів і наказав їм пересісти до автобуса.

— Ти залишишся на командному пункті, — звернувся Велосо до лейтенанта, — і зв'яжешся з Фуллєдою. Передай йому — за 5 хвилин можна пускати дим. А ось і люди Кармони…

Із першої патрульної машини вийшов капітан Кармона.

— Ви залишитеся тут, — сказав йому Велосо, — а ми поїдемо далі. Через десять хвилин після появи диму починайте діяти.

Людей слід розставити підковою, кінці якої впиралися б у пляж, а в центрі мусять бути і міст, і оглядовий майданчик біля кафетерію. Зрозуміло?

— Так. Коли починати стискувати коло?

— Одразу, як тільки розмістиш людей підковою. Коли твої люди підійдуть до моїх, забери половину і рухайся далі, доки не дійдеш до мене. Ясно?

— Ясно.

— «Сокіл» сповістив, що контрреволюціонери ховаються в печері, вони озброєні, — вів далі Велосо. — Хочу тебе попередити — це небезпечні злочинці. Нам дещо відомо про них. Серед контрреволюціонерів е Пабло Аренсібія, він убив одного нашого бійця, коли викрадав катер, щоб утекти з Куби в 1960 році. Другий — Ромуальдо Мартінес Крус, на прізвисько Кіт. Втік із в'язниці. Крім того, наші люди інформували мене, що в будинку в Бока Сієга знайшли важкопораненого водія молоковоза. Уявляєш, що це за люди? Вони, безсумнівно, чинитимуть опір. Я їду міжміським.

Бланко сів у вантажну машину. Автобус із командою Велосо м'яко рушив з місця. На відстані ста метрів за ним ішли «пантери». Кармона зі своїми людьми залишився. Вони чекали. Десь за чотири кілометри звідси — Бакунаягуа.

Міжміський автобус з табличкою «Ольгін» зупинився біля майданчика перед кафетерієм. Велосо з дев'ятьма співробітниками державної безпеки піднялися крутими кам'яними сходами до кафетерію. Велосо став біля дверей, інші розсіялися по майданчику.

«Хто з цих людей Аренсібія? — подумав Велосо. — Я бачив фотографію лише Ромуальдо Мартінеса. Треба знайти його. Капітан окинув поглядом присутніх.

Впізнати Ромуальдо було неважко. Він стояв неподалік і показував щось вдалечині чотирьом невідомим чоловікам.

Велосо глянув, куди показував Ромуальдо. Над Гаваною здійнявся вгору широкий стовп чорного диму. Велосо підійшов до гурту, де стояв Ромуальдо, витяг пачку цигарок і ніби ненароком впустив одну на землю. Нахилився підняти її, а потім відійшов до оглядової тераси. Він був певен, що співробітники помітили його знак і взяли під нагляд чужинців.

Люди жваво обговорювали побачене. Деякі навіть вийшли з кафетерію.

«Пильність і ще раз пильність, — промайнула думка у капітана. — Ось-ось вони кинуться до печери. Тоді й нам слід розпочати останній етап операції».

Печера, схована від стороннього ока кущами і невеличкими деревцями, виходила до моря. До води лишалося метрів двісті кам'янистого берега.

У цю печеру Ромуальдо привів своїх людей. Печера була досить зручна — широка, метрів сім углиб, а висока стеля дозволяла стати на повний зріст. Вона вже не вперше правила за сховище.