— Здавайся!

— Я не з тих, хто здається! — відповів Тіто і подумав: «Але ж я поранений».

— Здавайся! Тобі не вдасться втекти пораненому, — запевнив голос.

Тіто зціпив зуби. Рука дуже боліла. Все тіло промокло від поту, його трясло, як у лихоманці, пістолет вислизав з руки.

— Кидай пістолет! — наказав лейтенант.

Тіто кинув пістолет на прогалину перед скелею.

— Виходь, руки на потилицю!

Гаванець вийшов, піднявши лише ліву руку. Правою він не міг ворушити.

Лейтенант не вставав.

— Якби не поранена рука, я не здався б.

Берегом до них бігло двоє солдатів.

— Можеш опустити руку, якщо хочеш притримати поранену, — дозволив йому лейтенант, не підводячись із-за прикриття.

Тіто підтримав лівою праву руку.

— Якби не це, — заскімлив він, — ніхто з вас не зміг би змагатися зі мною. Я поранений, а поранена людина ні на що не здатна.

Солдати були вже метрів за десять. Лейтенант глянув на них і знепритомнів.

— Не чіпай пістолета! — крикнув один з бійців.

Але Гаванець думав не про пістолет. Його погляд був прикутий до двох кривавих ран на стегні офіцера. Дві його кулі досягли мети. Таких людей Тіто ще не зустрічав.

— Гей, чому ви не стріляєте? — кричав він вчетверте, не отримуючи відповіді. — Я Хрипун, чуєте? Хрипун!

Він стояв посеред печери і дивився на заллятий світлом вихід. По його тілу котився піт. Вже кілька хвилин він не чув ні звуку.

— Ви боїтесь мене? Зараз я вам покажу! — Він понишпорив у ямі, де була схована зброя, і схопив кілька осколкових гранат. Не роздумуючи, висмикнув запобіжника і швиргонув одну за одною з печери. Прогуркотів останній вибух, і запала тиша. Лише шум власного дихання чув Хрипун.

— Що, не до шмиги іграшки? Змилися?

І знову — гнітюча тиша.

Лють охопила його. Затис під пахвою автомат і, як звір, шалено метнувся до виходу.

— Куди ви пощезли? Ось вам Хрипун! — кричав він, поливаючи вогнем навколо себе.

Зненацька згори на нього хтось упав, вибив з рук автомат і притис до землі. Хрипунові вдалося випручатися, він підхопився, але миттю був повалений знову майстерним прийомом. Знепритомнів.

— Негайно виносьте пораненого, — наказав Велосо, — несіть до санітарної машини.

Велосо хлюпнув з фляжки воду на обличчя Хрипунові. Той прийшов до тями, закліпав очима і застогнав:

— Не вбивайте мене! Ради бога, не вбивайте!

Близько шляху, що межував із широкою смугою мангрових чагарників неподалік від печери, повз по траві лікар Тамайо. Великих зусиль йому коштувало дістатись сюди непомітно. Переконавшись, що дорога безлюдна, він з полегкістю зітхнув.

«Здається, вони зайняті пошуком інших», — подумав лікар.

Він підвівся і подивився вперед. По той бік дороги тяглося велике болото, а за ним ішли порослі кущами горби.

«Ось там я й сховаюсь і дочекаюсь ночі. Треба лише якось перебратися через болото»,

Лікар струсив одяг, збираючись перейти дорогу.

— Гей! Куди це ви?

Тамайо завмер. Він не міг повірити власним вухам. Озирнувся — нікого. Лише коли пролунав постріл, помітив на дереві бійця. Обабіч шляху почали з'являтися ще бійці. Тамайо очманіло метнувся через дорогу.

— Стій! Стій!

Лікар, здавалося, нічого не чув. Він біг так швидко, як дозволяли ноги: перечіплявся, падав у болото, підводився, біг і знову падав. Тамайо рухався дедалі повільніше. Болото ставало все грузькішим, одежа промокла і обважніла. Хитаючись, лікар зробив ще кілька кроків й усією вагою тіла рухнув у зеленкувату воду.

— Ходімо! — сказав Кіт. Він з Освальдо переховувався в хащах марабу. Шлях до ущелини, здавалося, був вільний.

— Ходімо, — згодився Освальдо, і вони пригнувшись вибралися з хащів. Море було від них метрів за сто.

Побачивши людину в цивільному, Кіт рвонувся зупинити Освальдо, але не встиг.

— Стій! — наказав співробітник держбезпеки.

Освальдо Делас завмер. Кіт метнувся вбік, натис на спусковий гачок автомата. У відповідь гримнув постріл, куля зачепила ногу. Кіт втратив рівновагу.

— Мене поранено! — скрикнув він, падаючи. Проте, переконавшись, що це всього лише подряпина, вирішив не здаватися.

— Освальдо! За мною!

Схопивши Освальдо за руку, Кіт побіг по камінню.

З-поза горба вигулькнув капітан Кармона з бійцем. Кіт помітив його і на ходу став відстрілюватися.

— Біжи туди! — наказав Кармона бійцю, вказуючи ліворуч, — візьми ще чоловік з п'ять, оточи їх. Не дай їм вислизнути.

Аренсібії вдалося сховатися в ущелині між двома великими каменями — тут він вирішив чекати темноти. За кілька метрів від нього в кущах ховався механік, але вони ледве могли розгледіти один одного. Обидва стежили за групою бійців, на чолі яких йшов чоловік у цивільному.