— Що стосується їх дій на самому заводі, то навряд чи вони поведуться як командос. Радше спробують обдурити нас, непомітно проникнути в Центр, щоб закласти вибухівку.

— Нам невідомо, якою вибухівкою вони думають скористатися, де і як її розмістять. Ми не знаємо також, скільки людей проникне на завод, — сказав лейтенант.

— Ми не знаємо ще й того, чи вони будуть діяти всі разом, чи поділяться на групи, — додав капітан. — Але кожен з варіантів враховано, і люди на заводі знають, як діяти в кожному випадку. Що стосується виходу диверсантів з заводу, то наше завдання полягає в тому, щоб дозволити їм непомітно покинути завод, щоб вони повірили, буцім пошили нас у дурні. Найвідповідальніший для нас етап — це їхні дії на заводі. Також відповідальний момент — їх виїзд з країни. Ти зв'язався з прикордонниками? — запитав Велосо лейтенанта.

— Так, — відповів лейтенант. — Підрозділи трьох західних провінцій вже в стані готовності.

— Добре, — сказав Велосо. — Оскільки нам невідоме місце їх виїзду, до операції підключено, крім оперативного відділу, також відділи в Пінар дель Ріо і Матансас.

«Б'юїк» підіймався довгою і положистою дорогою Віа Бланка, коли капітан оголосив:

— Під'їжджаємо до командного пункту… Звідси будемо підтримувати прямий зв'язок з оперативним відділом. Думаю, що контрреволюціонери почнуть діяти рівно через годину.

На всіх можливих підступах до нафтоперегінного заводу імені Ньїко Лопеса були розміщені співробітники Департаменту державної безпеки. Основною запорукою успіху в даній ситуації було повне збереження таємниці операції.

— Увага! — пошепки передав своєму товаришу дозорець з біноклем. — Хтось виходить з будинку.

Боєць відклав фотокамеру, взяв трубку радіотелефону:

— «Хота-1», «Хота-1», — став викликати він. — Говорить «Циклон-2», «Циклон-2». Прийом.

— «Циклон-2», «Циклон-2», говорить «Хота-1». Говорить «Хота-1». Слухаю. Прийом.

— Якийсь чоловік тільки-но вийшов з будинку. Він сів у блакитний «шевроле-55». Прийом.

Обидва співробітники Департаменту державної безпеки сховалися за густим чагарником на положистому горбі в Бона Сієга. їм було доручено доповідати про переміщення людей в будинку, узятому під нагляд.

Машина рушила.

— Механізм пущено в дію, — сказав капітан Велосо.

Лейтенант Бланко дивився на карту.

— Щоб добратися сюди, — вказав він на один з пунктів на карті, — диверсанти повинні проїхати повз третій, четвертий і п'ятий пости. Треба простежити, на яку дорогу вони звернуть. Якщо вони повернуть сюди, — вказав він на червону лінію на карті, — то їх буде видно з пунктів шостого, сьомого, восьмого, десятого і тринадцятого.

— Не думаю, що вони скористаються цією дорогою, — заперечив капітан. — Десь найпевніш вони поїдуть по Віа Бланка.

— Я теж так думаю, — сказав Бланко. — В такому разі вони будуть проглядатися з постів третього, дев'ятого, одинадцятого, чотирнадцятого, п'ятнадцятого, шістнадцятого, вісімнадцятого і дев'ятнадцятого. Треба мати на увазі, що деякі пости рухомі і можуть переміщатися при потребі.

— Послухай, Бланко, мене хвилює, що не надходить інформація від «Сокола».

— Можливо, у нього виникли труднощі з радіо.

— Капітане, — озвався боєць, який сидів на зв'язку. — Викликає «Пантера-9».

— «Хота-1, «Хота-1», говорить «Пантера-9», говорить «Пантера-9». Прийом.

— «Пантера-9», «Пантера-9». Говорить «Хота-1», говорить «Хота-1». Слухаю. Прийом.

— Чоловік у блакитному «шевроле-55» тільки-но приїхав.

— Рушайте за ним, — наказав капітан.

Крита вантажна машина виїхала на Віа Бланка слідом за блакитним «шевроле».

5-та година 45 хвилин.

Четверо тихо вийшли з будинку в Бока Сієга і повернули до «понтіака», поставленого біля тротуару, їх у бінокль побачив дозорний, а його товариш сфотографував. Інформацію було негайно передано на командний пункт.

— «…Двоє з них вдягнуті у військову форму. Замкнули будинок. Сіли в «понтіак». Від'їхали. Будинок покинули».

Велосо аналізував тільки-но отриману інформацію. Якщо будинок порожній, треба скористатися з нагоди.

— Зв'яжися з машиною відділу експертизи, — наказав капітан радистові. — Передай, щоб вони негайно зробили обшук у будинку. Пора дізнатися, що то за люди.

Два чоловіки, що їхали на вантажній машині, зайшли в кафетерій «Тарамар». Сіли біля шинкваса і замовили каву І молоком. Обидва співробітники Департаменту державної безпеки, Роландо і Оскар, заходилися снідати. В залі було всього шестеро відвідувачів, серед них — механік. Оскар, сьорбаючи каву, пильно спостерігав за кожним рухом механіка. А механік тим часом щось креслив на своїй серветці. Коли біля кафетерію зупинився «понтіак», механік хутко сховав олівця.

«Ось й інші», — подумав Оскар. Один з тих, що сиділи в «Понтіаку», вийшов з машини, підняв капот.

«Чекають когось, — подумав Роландо. — Отже, і ми маємо ще час».

Раптом чоловік, який копався в моторі, сів у машину, і «понтіак» рушив.

Одразу механік підкликав офіціанта і розплатився. Коли механік сів у машину і від'їхав, Оскар встав, підійшов до його столика, забрав покреслену серветку і сховав до кишені.

— Поїхали, — сказав він Роландо.

— «Хота-1», «Хота-1», говорить «Пантера-9». Прийом.