Окрім буквально-історичного змісту цієї євангельської події, що дає нам приклад сповідання віри та твердості у відстоюванні Істини до останнього подиху, приклад жертовного служіння пророка Божого, який “переміг кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбив життя свого навіть до смерті“ (див. Об. 12.11), ми знаходимо в цій події також і духовно-символічний зміст. Адже, наголосимо ще й ще раз: Євангеліє написане не тільки для нас, але й про нас.

Придивімось до себе пильніше, і ми побачимо, що всі євангельські персонажі живуть в нас. І Ірод, ім’я якого перекладається як “слава шкіри” – засліплений мирськими, світськими клопотами наш розум, що постійно дбає про зовнішнє, плотське, для якого “шкурні інтереси” стоять на першому місці. Цей розум царює в нас, якщо не Господь стоїть на першому місці в нашому житті. Він воістину є “тетрархом” – тобто не має усестороннього, з чотирьох сторін бачення суті буття, а володіє лише однією четвертою частиною країни (1/4 – символ занечищення бачення, неповнота, духовна сліпота).

І Іродіада також має до нас безпосереднє відношення. Це життя людини тілесне – пожадливості плоті, ниці чуттєві емоції, людські пристрасті, що має двох чоловіків, запліднюється двома єдинокровними братами: Іродом = “слава шкіри” (матеріалізм, грошолюбство, ненажерливість, мамона) та Пилипом = “той, хто любить коней” (а коні в Біблії – символ агресії, войовничості, це бойова одиниця тогочасного війська), – нелюбовністю, насильством, бажанням панувати над іншими, властолюбством, гордістю. Ці то два брати духовно запліднюють життя людини світської, і результатом такого запліднення є дочка Іродіадина – плотська насолода, тілесна радість, задоволення від плотських утіх.

І коли святкується в людському єстві оте “свято” плотського, матеріалістично зорієнтованого розуму, день народження царя Ірода, то ладен він віддати заради цієї плотської радості, заради цього танцю тілесної насолоди півцарства свого. Дві частини людської натури існує в нас – духовна та тілесна царина. І готові ми віддати не тільки тіло, але й душу положити, тільки б не припинявся цей танок вакханалії плоті.

Та існує в кожній людині ще й посольство Боже, благодать, що її дає Господь кожному, – совість наша (Іван = “Божа благодать”). І “вопієт” в нас голос совісті, і докоряє нам, що взяли собі життя шкурне, нице, звіряче, бо Іродіада – також “слава шкіри”. І волає “глас вопіющого” в духовній пустелі наших сердець: Покайтесь! “Голос того, хто кличе: У пустелі готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!” (Мк. 1 розд.). І боїмося ми Івана, знаючи, що він є розумінням праведним і святим, і бережемо його. І коли слухаємо голос його – голос совісті нашої – то “дуже бентежимось”. І лютиться на нього Іродіада наша – чуття наші ниці – і “хоче йому смерть заподіяти”. І коли слухається розум наш бажання плоті, то глушить він голос совісті, “у в’язницю заковує його”. А коли затуманюється розум наш танком плоті так, що ладен і душу покласти, то на догоду їй вбиває совість у собі – “стинає голову” Івану Хрестителю – і дає в дар пристрастям, подаючи, підносячи на тарелі, на полумиску – урочисто, красиво, прикрашено, мовляв: за кілограм совісті ніхто мені не дасть відро сметани.

Нинішнє свято – не просто чергова дата в церковному календарі. Це свято – чудова нагода для всіх нас зазирнути в себе. І якщо, зазирнувши у своє серце, ми побачимо, що воно перетворилося на темну в’язницю для нашої совісті, – розв’яжімо кайдани безбожності, розірвімо пута гріха, й випустімо на свободу Предтечу Господнього! І тоді за ним прийде Потужніший від нього, Який хреститиме нас Духом Святим...

Тропар свята: “Пам'ять праведного з похвалами, тобі ж бо достатньо свідчення Господнього, Предтече. З'явився воістину і за пророків чесніший, бо в струменях сподобився хрестити Проповіданого. Тому-то за істину постраждав, радуючись, благовістив єси і тим, що в пеклі, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість”.

РІЗДВО БОГОРОДИЦІ

21 вересня (8 вересня за старим стилем) ми відзначаємо свято Різдва Пресвятої Богородиці. Це перше дванадесяте свято богослужбового (церковного) року, який, згідно зі старозавітною практикою, починається восени (1/14 вересня – початок індикту – церковного новоріччя).

Подія, що її пригадує свято, збереглася тільки у давньому церковному переданні. Книги Нового Заповіту нічого не говорять нам про неї, і встановлюючи це свято в IV сторіччі Церква керувалася лише апокрифом II сторіччя – так званим “Євангелієм від Якова” (1 – 5 розділи). Згідно з цим переказом, Пресвята Діва Марія народилася у Назареті, що в Галілеї, від праведних батьків Йоакима та Анни.

Св. Йоаким походив із коліна Юдиного, з роду Давидового. 50 років прожили вони разом у шлюбі, але не мали дітей. Подружжя гаряче молило Господа, щоби дав Він їм дитину, – обіцяючи присвятити її Богові. Одного разу, коли Йоаким прийшов до Храму, якийсь книжник дорікнув йому: “Не повинно тобі приносити дар твій, бо немає в тебе нащадків в Ізраїлі” (в народі безпліддя вважалося знаком гніву Божого). Йоаким, глибоко переживаючи, пішов в гори, і там молився. Так само й Анна, почувши, що сталося з її чоловіком у Храмі, невтішно плакала. Раптом вона побачила гніздо горобця на гілці лавру. “На жаль! – вигукнула Анна. – До чого можу прирівняти себе? За що так проклята я перед синами ізраїльськими? Вони сміються з мене та ображають мене, і вигнали з Храму Господнього! На жаль! До чого прирівняю себе? Я не можу зрівнятися з птахами небесними, бо птахи плодовиті перед Тобою, Господи. Не можу зрівнятися з тварями земними, бо вони плодовиті. Я не можу зрівнятися з морем, бо воно наповнене рибами, ані з землею, бо вона дає плоди часу свого й благословляє Господа”.

І тоді з’явився в саду ангел Господній: “Анна, Бог почув молитву твою: ти зачнеш і народиш, і буде прославленим по всьому світі рід твій”. Таке саме видіння було і Йоакиму. Він поспішно подався додому, обіцяючи принести подячну жертву: “10 овець, 12 тельців та 100 козлів”. “Анна була біля дверей дому свого, – читаємо ми в апокрифі, – і побачила Йоакима, який йшов із своїми стадами, і вона побігла й упала на шию йому, кажучи: “Тепер я знаю, що Господь Бог благословив мене”. А через 9 місяців у престарілих батьків народилася Дочка. Її назвали Марією...

Церква не прийняла “Євангеліє Якова” як цілком достовірне й канонічне джерело. Проте переказ, що записаний у ньому, користувався авторитетом і любов’ю народу.

Згідно із наукою про богослужіння, літургікою, – свято на спомин Різдва Пресвятої Богородиці встановлене Церквою дуже давно. Вказівка на нього знаходиться уже в V сторіччі, і вважається, що започатковане воно ще в IV сторіччі. Згадується це свято у творах св. Івана Златоустого, свв. Прокла, Єпіфанія та Августина. На честь свята складено багато піснеспівів, які і тепер звучать під час богослужіння. Так з давніх часів, як і сказано в Євангелії від Луки, “Всі роди Її за блаженну вважають” (Лк. 1.48) і прославляють Пречисте Різдво Діви Марії Богонареченої.