“Коли б знали ви, що то є: «Милості хочу, а не жертви”, – промовляє Христос до фарисеїв від релігії (див. Від Матвія, 12.7). Милосердя і богопізнання – ось чого насправді чекає від нас Господь, ось що має лежати на серці кожного, хто називає себе християнином. Милосердя й богопізнання – саме про це повинні б повідати духовні пастирі, “бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа (“ангел” – грецькою “вісник”. – Авт.)” (Малахії, 2.7), та “чим серце наповнене, про те говорять уста” (Від Матвія, 12.34). Про це має кричати пророк Йона в духовній Ніневії світу цього...

Та мовчить “чоловік німий”. Мертва тиша бездуховності панує в дитячих садочках, школах, вищих учбових закладах. Радіо- і телеефір заполонили секс, насильство та користолюбство. Книжкові полиці вгинаються від криваво-еротичного чтива. Підручник з магії придбати легше, аніж “Добротолюбіє” чи твори Григорія Богослова, Григорія Ниського, Василя Великого, Орігена, Кирила Олександрійського, Григорія Сковороди. Газети усе більше “жовтішають” від гонитви за сумнівними сенсаціями: рейтинг, людові подобається... Навіть у храмах – осередках духовності – проповіді Слова Божого приділяється мінімум часу.

Хіба можна назвати богопізнанням п’ятихвилинне казання під час літургії один раз на тиждень? Хіба не є свідченням духовної німоти відсутність на церковних приходах недільних шкіл для дітей та біблійних курсів для дорослих? Хіба зовнішнє, обрядове служіння, символіки якого в більшості своїй ні священики, ні миряни не розуміють, не перетворилось у спілкування німого “на мигах”? Де церковна дисципліна перших християн? Де голос пастирів, покликаних “в’язати й рішити”? Чи не пора вже відкривати уста?!

“Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об’яви ти народові Моєму про їхній переступ...” (Ісаї, 58.1).

“Час говорити...” (Екклезіаст, 3.7).

ХЛІБ ЖИТТЯ

Восьма неділя по П’ятидесятниці знаменується читанням Євангелія від Матвія:

“І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, – і змилосердивсь над ними і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали:«Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, – хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі». А Ісус їм сказав: «Непотрібно відходити їм, – нагодуйте їх ви!» Вони ж кажуть Йому: «Не маємо чим тут, – тільки п’ятеро хліба й дві риби». А Він відказав: «Принесіть Мені їх сюди». І, звелівши натовпові посідати на траві, він узяв п’ятеро хліба й дві риби, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів... Їдців же було мужа тисяч із п’ять, крім жінок і дітей.

І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить” ( Євангеліє від Матвія, 14 розділ, 14-22 вірші ).

Що символізує це нагодування п’яти тисяч народу п’ятьма хлібами й двома рибами? Чому саме п’ять тисяч народу? Чому п’ятьма хлібами? Чому двома рибинами?.. І що таке “хліб” у біблійній мові? І що – “риба”?

Ми з вами знаємо, що кожна буква, кожен значок Писання має дуже велике значення, як і сказав Господь: “Доки небо й земля не минеться – ані йота єдина (йота – найменша буква єврейського алфавіту, як у нас апостроф. – Авт.), ані жоден значок із Закону не минеться...” (Від Матвія, 5.18).

Чому таке велике значення приділяє Ісус букві Біблії? Тому що за кожною буквою, за кожним значком Святого Письма лежить глибокий духовно-символічний зміст. Святий Григорій Ниський так каже про символіку Писання: “Якщо зняти тілесний покров слова – те, що залишиться, є Господь, Життя і Дух”. Тож знімімо цей таємничий покров, і пориньмо крізь букву у дух сьогоднішнього Євангелія...

Що таке “хліб” у біблійній мові? Сказав Господь: “Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене...” (Від Івана, 4.34). Хліб – це здійснення волі Божої, віра, яка від слухання живого та діяльного Слова, що подає нам Небесний Отець. Це і є той “хліб наш насущний”. Насущний – тобто щоденно необхідний для нашої сутності, для усього нашого єства. Цей хліб зміцнює наші духовні сили, утверджує нашу ходу до царства Божого, царства благодаті; звичайною мовою – до щастя. А хода ця дає нам задоволення усіх наших потреб – як духовних, так і фізичних, матеріальних: “Шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться” (Від Матвія, 6.33).

Шукайте найперше правди Його! Правда Божа, слово Боже, віра свята – це і є той найперший, найнеобхідніший нам хліб. Про цей хліб життя звіщає нам і Євангеліє від Івана:

“Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба, – говорить Христос, – бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові (тобто Бог-Слово, Ісус Христос, Слово Боже, від якого віра і благодать. – Авт.)” (Від Івана, 6.33).